Кінчик язика не тільки відчуває солодкість, він також реагує на кислинку, як від лимона.
Ідея про те, що людський язик має окремі зони для певних смаків, була розвінчана. Вчені детально описали це у статті в New England Journal of Medicine.
Дослідники виявили, що міф про “смакову карту” існує вже понад століття. Ця хибна думка виникла з дослідження німецького вченого Девіда Ханіга 1901 року, який лише досліджував чутливість різних ділянок язика, а не стверджував, що для кожного смаку існують певні зони, в яких він може відчувати смак. За словами Пола Бреліна з Центру хімічних відчуттів Монелла, робота Ханіга показала, що деякі ділянки відчувають солодкий або солоний смак інтенсивніше, ніж інші.
Незважаючи на просте спростування, міф живе. Бреслін зауважив, що якщо покласти лимон на кінчик язика, який нібито відчуває лише солодкість, він все одно відчуває кислий смак. Так само бічні ділянки язика, які, як вважається, відчувають лише солоне, можуть розпізнати солодкість меду.
Вчені зазначають, що смакові рецептори не обмежуються язиком. Вони є в шлунково-кишковому тракті, легенях і навіть у м’язових клітинах, сигналізуючи мозку, як реагувати на різні продукти. Бреслін порівнює це з аеропортом: “Уявіть, що літак приземлився в непідготовленому терміналі”. Смак запускає шлунок, ініціює слиновиділення та інші тілесні процеси
