З більш ніж шістьма сотнями відомих вірусів людини та постійною появою нових збудників фахівці наголошують на тому, що кліматичні зміни, глобалізація та зоонозні чинники пришвидшують появу вірусних загроз. Постає питання: чи маємо ми достатньо засобів, аби протистояти наступній пандемії?
Недавній огляд, опублікований у виданні Virology, сфокусувався на зростанні різноманіття людських вірусів, їхньому епідеміологічному впливі та заходах профілактики, спрямованих на протидію новим загрозам.
Метагеноміка та нові виклики
Технології метагеноміки розкрили приховане багатство вірусів. Сьогодні в базі GenBank зберігається понад 10 мільйонів вірусних послідовностей, що сприяє виявленню невідомих раніше вірусів людини. Утім, наскільки ці збудники є патогенними — досі велике питання.
Цікаво, що близько половини населення Землі перебуває в зоні ризику зараження вірусом денге (DENV) — хворобою, яка передається комарами та демонструє значне зростання зареєстрованих випадків (аж на 1200% за два десятиліття: від 0,5 млн у 2000 році до 6,5 млн у 2023-му). Водночас, реальні цифри можуть сягати 400 мільйонів випадків щорічно.
Вірусні інфекції залишали свій слід в історії людства багаторазово — від «Чорної смерті» до пандемії COVID-19. Деякі віруси, приміром віспа, вдалося побороти завдяки вакцинації, проте інші все ще поширюються, еволюціонують і загрожують здоров’ю населення.
Метагеномний аналіз невпинно виявляє нові віруси, водночас багато з них лишаються «темними конячками», чиї патогенні властивості не до кінця зрозумілі. Здатність вірусів мутувати та долати міжвидові бар’єри – процес, що посилюється глобалізацією, потеплінням клімату й розширенням людської діяльності в межах дикої природи, – призводить до безперервної появи нових загроз.
Зв’язок із кліматом та дикими тваринами
Зміни клімату дають змогу вірусам, що передаються комарами (зокрема DENV і вірус Зіка, ZIKV), ширше розповсюджуватися в регіонах, де раніше такі спалахи були рідкісними. Крім того, зоонозні віруси, як-от SARS-CoV-2, наочно показали, наскільки несподівано з’являються нові інфекції.
Кажани є значущим резервуаром для багатьох вірусів, серед яких SARS-CoV-2, Ебола (EBOV), Марбург (MARV) і Ніпа (NiV). Тоді ж як свині (NiV) чи верблюди (MERS-CoV) можуть бути проміжними «містками» у передачі цих патогенів людині.
Щоб ефективно передбачати та запобігати потенційним пандеміям, науковцям необхідно розвивати дослідження та покращувати моніторинг нових вірусів.
- Хіміотерапія викликає сильний нервовий біль у 40% пацієнтів
- Щоденне вживання канабісу підвищує ризик госпіталізації
- Дослідження: онлайн-йога полегшує хронічний біль у спині
Розмаїття вірусів людини та їхня еволюція
Низка найбільш летальних вірусів, як-от Марбург (смертність до 88%) та Ніпа (смертність до 71%), досі не мають специфічного лікування. Медики можуть запропонувати лише підтримуючу терапію.
Протягом останнього століття обсяг знань про людські віруси значно зріс. Наразі понад 600 відомих вірусів з 30-ти родин зареєстровані як патогени людини. Серед них — арбовіруси (поширювані членистоногими), зоонозні збудники та віруси, що пристосувалися до людської популяції.
Арбовіруси (наприклад, чикунгунья — CHIKV або Західного Нілу — WNV) передаються переважно комахами, тоді як зоонозні віруси (Ебола, Ласса — LASV) походять із тваринних резервуарів. Вони демонструють високу адаптивність, що дає змогу швидко поширюватися серед нових хазяїв і через нові шляхи передачі.
Процеси рекомбінації, мутації та природного відбору стимулюють безперервну еволюцію вірусів. Яскравий приклад — грип А, чий антигенний зсув уже був причиною кількох пандемій. Не менш показовий приклад — SARS-CoV-2, що швидко змінюється, утворюючи нові, більш контагіозні штами, ускладнюючи завдання стримування. Ця динаміка вимагає від фахівців постійного епіднагляду й оновлення вакцин.
Шляхи передачі та вплив на суспільство
Віруси людини поширюються через різні механізми: від безпосереднього контакту чи повітряно-крапельного шляху до зоонозної передачі. Наприклад, кір (MeV) та SARS-CoV передаються повітряно-крапельним шляхом, що спричиняє високу контагіозність. ВІЛ і гепатит B (HBV) передаються через контакт із кров’ю або статевим шляхом.
Кліматичні зміни розширюють ареал поширення комарів Aedes і Culex, що переносять летальні хвороби на кшталт денге, Зіки і Західного Нілу навіть у зонах із помірним кліматом.
Економічні збитки та соціальні наслідки вірусних епідемій є дуже значними. Спалахи можуть викликати перевантаження систем охорони здоров’я, втрати в доходах населення, зрив навчального процесу тощо. Крім того, регіони, уражені такими вірусами, як DENV та жовта лихоманка (YFV), часто потерпають від зменшення туристичних потоків і ділової активності. У випадку з пандемією COVID-19 ми спостерігали глобальні збої ланцюгів постачання та колапс інфраструктури охорони здоров’я.
- Учені знайшли спосіб споживати жирну їжу без шкоди для фігури
- Вчені довели, що навіть мала доза алкоголю шкодить печінці
- Дослідники синтезують психоделік, який вилікує депресію без галюцинацій
Свіжий приклад — швидке поширення арбовірусу Oropouche (OROV) у Латинській Америці, де, станом на грудень 2023 року, зафіксовано вже понад 10 тисяч випадків. Це підтверджує потребу в посиленому моніторингу та оперативних заходах реагування на нові загрози.
Глобальна перспектива та потенційні ризики
Раптові вірусні епідемії й пандемії суттєво впливають на системи охорони здоров’я та економічну стабільність. Яскравий приклад — понад сім мільйонів смертей, пов’язаних із COVID-19 у всьому світі. Водночас майже половина населення перебуває в групі ризику зараження денге, що підкреслює складність контролю над арбовірусами.
Окрім гострих уражень організму, деякі віруси спричиняють довготривалі наслідки: від хронічних недуг до онкогенних перетворень (наприклад, ВПЛ, EBV, HBV, HCV, HTLV-1). Тому глобальна співпраця, геномний нагляд і постійні профілактичні заходи стають нагальною потребою.
Профілактика та боротьба з вірусами
Цікаво, що понад половина всіх людських вірусів можуть інфікувати тварин, а це збільшує ризик передачі між видами та несподіваних епідемічних спалахів.
Основними напрямами попередження поширення вірусів є:
- Вакцинація. Вона залишається основним способом профілактики — прикладом є успішна ліквідація натуральної віспи та суттєве зниження поліомієліту. Однак недостатнє охоплення вакцинами, сумніви щодо вакцинації та логістичні проблеми все ще ставлять бар’єри. До того ж деякі вакцини, наприклад проти денге (Dengvaxia), рекомендовано застосовувати лише для тих, хто вже був інфікований DENV.
- Контроль переносників. Знищення осередків розмноження комах, використання генетично модифікованих комарів та інші методи є перспективними підходами для стримування таких захворювань, як денге, Зіка і чикунгунья.
- Нагляд за дикою природою. У випадку зоонозних вірусів надзвичайно важливий постійний моніторинг популяцій тварин і дотримання належного біозахисту в тваринництві.
- Особиста профілактика. До базових, але дієвих методів належать регулярне миття рук, носіння масок у період пікових захворювань та безпечна сексуальна поведінка.
Реалізація цих підходів неможлива без глобальної координації. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила пріоритетні патогени, серед яких «хвороба X» — гіпотетична майбутня загроза, що може спричинити масштабну пандемію. Для належної підготовки потрібні міцна система охорони здоров’я, доступна діагностика і розширення досліджень у галузі антивірусних препаратів.
Погляд у майбутнє
Загроза нової пандемії, що може бути спричинена як вже відомими (наприклад, грип чи коронавіруси), так і досі невиявленими («хвороба X»), постійно зростає. Зміни клімату, урбанізація та активні міжнародні подорожі лише примножують ці ризики.
Безперервний пошук вакцин і вдосконалення методів боротьби з переносниками хвороб мають іти пліч-о-пліч із розширенням можливостей діагностики, швидкого реагування та інноваційними підходами у протистоянні майбутнім викликам. Пандемія COVID-19 чітко продемонструвала нагальну потребу в оперативній та всеохопній стратегії реагування — від геномного нагляду до організації логістики й комунікації з населенням.
Таким чином, щоби ефективно протидіяти вірусним загрозам, наукова спільнота та уряди різних країн мають продовжувати консолідувати зусилля, сприяючи ранньому виявленню нових патогенів, розвитку профілактики та формуванню гнучких, стійких систем охорони здоров’я. Адже нові спалахи – це не питання «чи стануться?», а «коли саме?».
