Новий огляд, опублікований у The New England Journal of Medicine, висвітлює передові стратегії оцінки та корекції дефіциту мікронутрієнтів у світі, наголошуючи на важливості цілеспрямованих втручань для груп ризику та сучасних методах діагностики.
Автор огляду, доктор Ліндсі Аллен з Каліфорнійського університету в Девісі, розглядає актуальні питання та новітні дослідження. Вона зосереджується на практичних аспектах для лікарів. Основна думка полягає в тому, що добавки слід використовувати обережно та цілеспрямовано. Рутинне вживання добавок для профілактики хронічних захворювань не підтверджується сучасними доказами.
Мікроелементи – це незамінні поживні речовини, які потрібні організму в невеликих кількостях. До них належать мікроелементи та вітаміни (жиророзчинні та водорозчинні). Дефіцит будь-якого з 20 основних мікроелементів може негативно вплинути на гени, білки та метаболізм.
Історичний контекст і сучасні методи оцінки
Термін “вітамін” з’явився на початку 1900-х років. Тоді дослідники почали вивчати різні поживні речовини на тваринних моделях. Лише у 1980-х роках медицина визнала шкідливий вплив легкого дефіциту мікроелементів без явних клінічних симптомів.
Сучасна оцінка статусу мікронутрієнтів спирається на кілька еталонних значень. Розрахункова середня потреба (EAR) – це середнє споживання для певної групи. Рекомендована дієтична норма (RDA) задовольняє потреби 97,5% населення. Допустимий верхній рівень споживання (UL) – це максимальна безпечна кількість.
Діагностика дефіциту може включати аналіз спожитої їжі або оцінку біохімічних маркерів. “Граничні значення біомаркерів допомагають медичним працівникам визначити дефіцит,” зазначає Аллен. Однак на результати можуть впливати погане всмоктування, запалення або супутні захворювання.
Оцінка споживання мікроелементів може бути складним завданням. Харчові звички, вживання добавок та збагачених продуктів відрізняються у різних людей. Деякі інструменти використовують 24-годинні дієтичні відгуки та харчові щоденники. Вони допомагають зібрати інформацію та оцінити ризик дефіциту.
Особливості дефіциту в різних регіонах
У країнах з високим рівнем доходу збагачені продукти легкодоступні, а вживання добавок поширене. Полівітамінно-мінеральні комплекси є найпопулярнішими. Часто рекомендують вітаміни C, D і E, кальцій, омега-3 та фолієву кислоту.
Дослідження не довели, що антиоксиданти знижують ризики хронічних захворювань. Високі дози вітаміну E можуть підвищувати ризик раку простати та респіраторних інфекцій. Вітамін A у великих кількостях пов’язаний з ризиком переломів стегна.
Певні групи населення залишаються в зоні ризику дефіциту мікроелементів навіть у розвинених країнах. Це люди похилого віку (вітаміни D, B6), вагітні жінки (залізо) та ті, хто має обмежений раціон. Дефіцит вітаміну D особливо поширений серед афроамериканців та жінок.
У країнах з низьким і середнім рівнем доходу ситуація складніша. Дефіцит вітаміну А, заліза та йоду став пріоритетним напрямком глобальної політики харчування у 1980-х роках. Дослідження показали, що добавки вітаміну А можуть знизити дитячу смертність на 34%.
Сучасні стратегії подолання дефіциту
Для подолання дефіциту мікроелементів застосовуються різні заходи. Це освіта з питань харчування, біофортифікація культур, збагачення продуктів і харчові добавки. “Сьогодні 94 країни мають закони, які вимагають збагачення зернових,” підкреслює автор огляду.
Добавки часто призначають дітям молодшого віку та вагітним жінкам. Сучасні стратегії надають перевагу комплексним препаратам. Вони можуть містити до 15 поживних речовин для подолання супутніх дефіцитів.
ВООЗ рекомендує вживати комплексні добавки під час вагітності, переважно в контексті досліджень. Необхідно отримати більше достовірних даних про їхню ефективність. Для деяких груп комплексні добавки можуть бути кориснішими, ніж препарати з одним компонентом.
Нові дослідження використовують передові технології – геноміку, протеоміку та метаболоміку. Вони виявляють нові біомаркери дефіциту, такі як GSTO1 для цинку та плазмалогени для вітаміну B12. Ці методи можуть виявити тонкі, неклінічні наслідки маргінальних дефіцитів.
Постійні дослідження вдосконалених біомаркерів та метаболомні дослідження покращують наше розуміння. Вони допомагають оптимізувати втручання для тих, хто їх найбільше потребує. Такий підхід дозволяє ефективніше виявляти та коригувати дефіцит мікроелементів у різних групах населення.
Ця стаття призначена лише для інформаційних цілей і не повинна розглядатися як заміна порад, наданих кваліфікованими медичними працівниками.
