Ожиріння офіційно хочуть визнати хронічним захворюванням

Робоча група з питань ожиріння Іспанського товариства ендокринології та харчування (GOSEEN) активно проводить інформаційні кампанії, спрямовані на вирішення глобальних і національних проблем, пов’язаних зі зростанням захворюваності на ожиріння.

Докторка Ірен Бретон, президентка GOSEEN, підкреслює: “Тільки визнавши ожиріння хронічним захворюванням, можна буде вжити більше заходів для боротьби з ним”. Ожиріння є складним метаболічним порушенням, яке часто розглядається як результат індивідуального вибору, хоча генетичні фактори визначають від 40% до 70% ризику його розвитку. Ця генетична схильність включає в себе множинні гени, що впливають на механізми регуляції маси тіла.

Фахівці зазначають, що ожиріння асоціюється з понад 200 різними захворюваннями, які значно погіршують якість життя пацієнтів. Надмірна вага спричиняє біль у суглобах, труднощі з рухливістю, підвищену втому, а також негативно впливає на сон. Крім того, воно є важливим фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань і деяких форм раку.

За словами Бретон, ожиріння є результатом дисбалансу механізмів регуляції енергетичного обміну, що сприяє накопиченню надмірної жирової тканини. “Ожиріння – це не просто вага. Організм контролює жирову тканину, і коли цей механізм дає збій, надлишок жиру викликає запальну реакцію”, – пояснює вона. Це порушення ускладнює процес зниження ваги виключно завдяки силі волі.

Нещодавні рекомендації, опубліковані в журналі The Lancet Diabetes & Endocrinology, пропонують переглянути традиційні критерії діагностики ожиріння, виходячи за межі індексу маси тіла (ІМТ). “Нам потрібно змінити уявлення про ожиріння, яке довгий час помилково визначалося за вагою та ІМТ”, – зазначено в публікації. Пропонується визначати ожиріння як стан, що супроводжується надлишком жирової тканини, який негативно впливає на функції організму.

Європейська асоціація з вивчення ожиріння у 2024 році в журналі Nature Medicine оприлюднила нові діагностичні підходи, зокрема аналіз складу тіла. Вони також рекомендують використовувати співвідношення талії до зросту як простий і ефективний індикатор серцево-судинного ризику. У клінічній практиці важливо враховувати не лише масу тіла, а й локалізацію жирових відкладень – у печінці, черевній порожнині чи кишечнику.

Прогрес у фармакологічному лікуванні відкрив нові перспективи для боротьби з ожирінням.

Баріатрична хірургія залишається важливим варіантом лікування для пацієнтів із тяжкою формою ожиріння, особливо коли медикаментозна терапія не дає очікуваного ефекту.

Однак доступність баріатричних операцій у різних регіонах залишається нерівномірною через довгі списки очікування та недостатнє фінансування.

Вона також підкреслює, що ефективне лікування ожиріння потребує мультидисциплінарного підходу із залученням кардіологів, ендокринологів, гастроентерологів, дієтологів, психологів і баріатричних хірургів.