Нове дослідження виявило, що проглюкагонопохідні пептиди (PGDPs), включаючи глюкагон, GLP-1 і GLP-2, відіграють ключову роль у регуляції метаболізму ліпідів і можуть бути важливими для запобігання жировій дистрофії печінки, зумовленій високожировими дієтами та ожирінням.
У дослідженні, проведеному під керівництвом доцента Юсуке Сейно з Університету охорони здоров’я Фудзіта, було використано генетично модифікованих мишей, позбавлених проглюкагонопохідних пептидів (PGDPs), для вивчення їх реакції на дієту з високим вмістом жирів (HFD) протягом семи днів. Дослідники виявили, що у мишей, позбавлених PGDPs, спостерігалося значно менше накопичення вільних жирних кислот і тригліцеридів у печінці, незважаючи на знижену здатність до спалювання жирів у цьому органі. Цей ефект був зумовлений зменшенням всмоктування ліпідів у кишечнику через шлях CD36, що вказує на роль кишківника в регуляції накопичення жирів у печінці.
Крім того, дослідження показало, що рівень експресії генів, пов’язаних з окисленням жирних кислот, таких як Pparα і Cd36, був знижений у мишей лінії GCGKO, яких годували високожировою дієтою. Ці зміни в генетичній експресії супроводжувалися збільшенням виведення холестерину з калом і зниженням загального всмоктування жиру в кишечнику, що підтверджує захисний ефект відсутності PGDP у запобіганні жировій дистрофії печінки. Незважаючи на зменшення активності окислення жирів у печінці, основним фактором зниження накопичення жиру було зменшення абсорбції ліпідів у кишківнику.
Цікаво, що дослідження також виявило зміни у кишковій мікробіоті мишей GCGKO, зокрема збільшення кількості бактерій роду Parabacteroides та зменшення кількості Lactobacillus, що асоціюється з резистентністю до ожиріння. Це відкриває можливості для подальших досліджень щодо взаємодії між кишковими бактеріями, гормонами та метаболізмом жирів, що може призвести до розробки нових терапевтичних підходів до лікування ожиріння та жирової хвороби печінки.
Дослідники підкреслюють, що майбутні дослідження, спрямовані на детальніше вивчення впливу проглюкагонопохідних пептидів на кишковий ліпідний обмін, можуть призвести до розробки нових дієтичних та гормональних втручань, які допоможуть запобігти ожирінню та метаболічним порушенням. Д-р Сейно зазначає, що пероральні подвійні антагоністи GLP-2 і глюкагону можуть стати потенційними засобами лікування не тільки жирової дистрофії печінки, але й загального ожиріння, завдяки їх впливу на чутливість до інсуліну та метаболізм ліпідів.
Ці нові відкриття демонструють важливість гормональних механізмів у регуляції метаболізму ліпідів і надають нові перспективи для розробки цілеспрямованих методів лікування жирової хвороби печінки, що може суттєво покращити здоров’я мільйонів людей у всьому світі.
Важливо! Статистична інформація, представлена в медичних статтях, відображає загальні тенденції та не враховують особливості кожної окремої людини Індивідуальні обставини можуть суттєво відрізнятися. Завжди консультуйтеся з лікарем для прийняття персоналізованих рішень щодо свого здоров’я.
